1. Виявилася нездатною елементарно проаналізувати законодавчу базу у справі №580/2634/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111381008), заявляючи, що нібито «нормативно-правовими актами України з питань перетину державного кордону України не передбачено часових обмежень (строків) щодо проходження особами прикордонного (митного) контролю.», хоча такі часові обмеження чітко встановлено Технологічною схемою, затвердженою наказом начальника прикордонного загону, та складають для осіб не більше 2 хв., а також ч. 2 розділу ІI Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в'їзду в Україну, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 14 травня 2018 року №392.
2. Має схильність не застосовувати практику ЄСПЛ: зокрема, не проаналізувала рішення у справах «Ріад та Ідіаб проти Бельгії» («Riad and Idiab v. Belgium», №№ 29787/03 і 29810/03), «Нолан і К. проти Росії» («Nolan and K v. Russia», № 2512/04), «Шамса проти Польщі» («Shamsa v. Poland», №№ 45355/99 і 45357/99), згідно яких утримання людини в міжнародній зоні з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну завжди тлумачиться як позбавлення волі в розумінні п. f ч. 1 ст. 5 ЄКПЛ, незалежно від того, чи надано людині можливість вільно пересуватись по території пункту пропуску, чи є в неї можливість виїхати в іншу країну тощо [«Riad and Idiab v. Belgium», №№ 29787/03 і 29810/03, 24.01.2008, п. 68], а ненадання харчування, як жорстоке та таке, що принижує гідність поводження, за ст. 3 ЄКПЛ [«Riad and Idiab v. Belgium», №№ 29787/03 і 29810/03, 24.01.2008, п. 106].
3. Ігнорує рішення Конституційного Суду та Великої палати Верховного Суду, застосовуючи нікчемні акти. Так, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року по справі № 130/3548/21 наголошується (п. 11.5): «У рішенні N 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі N 1-14/2020 (230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).»
   Проте, Гайдаш В.А. виправдовує обмеження прав людини застосованням відкрито дискримінаційних, всупереч принципу правової визначеності не опублікованих та недоступних громадськості актів: 1) Профіль ризику №3_2010_03_Т «Виявлення осіб причетних до збройної агресії рф в Україні», затверджений наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 29.04.2022 №213-АГ, згідно якого «громадяни рф, рб, Сербії, невизнаної придністровської-молдавської республіки» підлягають «поглибленій перевірці документів» та «ізоляції» при тому, що обмеження прав людини, гарантованих ст.ст. 3, 5, 14 ЄКПЛ, заборонено за будь-яких обставин, зокрема частиною 2 статті 64 Конституції, а обмеження інших свобод може встановлюватись виключно законом – актом прийнятим Верховною Радою України [див. висновок Конституційного Суду України, наведений вище].
   2) Розпорядження Голови Державної прикордонної служби України від 26.02.2022 №23-124 «Щодо посилення заходів» (гриф - ДСК), згідно якого зі слів відповідача «громадяни рф, рб та інші, визначені даним розпорядженням, пропускаються на територію України працівники Державної прикордонної служби України виключно за розпорядженням Голови Державної прикордонної служби України».
   При тому, що обмеження основоположних свобод людини згідно наведеного висновку Конституційного Суду України та Великої палати Верховного Суду є неможливим й актом, прийнятим Верховною Радою України, жоден з цих підзаконних актів навіть не було ніде опубліковано та не зареєстровано в Мінюсті, як того вимагає відповідне Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року N 731.
4. Половині вимогам (щодо вилучення документів під час затримання, обмеження права на збір інформації, дискримінації) взагалі не надає оцінки, всупереч п. 3 ч. 4 ст. 246 КАС України.
5. Всупереч ст. 8 КАС України, дозволяє собі прояви дискримінації до позивача, навмисно порушуючи правила українського правопису – назву держави «Республіка Білорусь» у найменуванні громадянства позивача вказує виключно з маленької літери.

Отже, Гайдаш В.А., крім п. 1 ст. 6 («Право на справедливий суд»), допущено також порушення ст. 14 («Заборона дискримінації») у поєднанні з п. 1 ст. 6 ЄКПЛ.