"Суддя" Касаційного адміністративного суду Верховного Суду формально - адвокат бюрократії по суті
Відзнаки:
Завідомо неправосудне рішення Затягування справи Не застосовує практику ЄСПЛ Kangaroo court
Місце народження:
с-р Муху Пийри (Естонія)
Біографія, інші відомості:
15.08.1998 - 13.11.2005 – служба в органах внутрішніх справ, Юридична академія МВС, м. Дніпропетровськ 14.11.2005 - 30.05.2006 – старший науковий співробітник науково-дослідної лабораторії соціологічного моніторингу Юридичної академії МВС, м. Дніпропетровськ 01.06.2006 - 24.10.2008 – старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, м. Дніпропетровськ 27.10.2008 - 09.01.2009 - доцент кафедри адміністративного та митного права Академії митної служби України, м. Дніпропетровськ 10.01.2009 - 30.03.2009 – заступник завідуючого кафедри адміністративного та митного права Академії митної служби України, м. Дніпропетровськ 01.04.2009 - 30.05.2015 – доцент кафедри адміністративного та митного права Академії митної служби України, м. Дніпропетровськ 01.06.2015 - 14.11.2017 – доцент кафедри адміністративного та митного права Університету митної справи та фінансів, м. Дніпро З 15.11.2017 – суддя Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, м. Київ
Володіння іноземними мовами: англійська (читає і може розмовляти) Науковий ступінь, вчене звання: кандидат юридичних наук, доктор юридичних наук, доцент Наукові праці та винаходи: не має Сімейний стан: одружена Військове звання: не має Пільги: невідомо Громадянство іншої держави: невідомо Дата і місце складення Присяги судді: 11 листопада 2017 р., місце невідомо
З 24.10.2019 по 29.01.2021 стосовно судді було подано 14 дисциплінарних скарг до Вищої ради правосуддя. За усіма заявами у відкритті дисциплінарних справ ВРП було відмовлено.
Зв'язки:
Коваленко Андрій Васильович - чоловік, докторант Національної академії внутрішніх справ з 01.09.2018
Коваленко Василь Дмитрович - свекор, суддя Дніпровського апеляційного суду з 2010 р.
Дичко Сергій Миколайович - двоюрідний брат чоловіка, заступник військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Північного регіону України з 10.06.2015
Коваленко Наталія Володимирівна як суддя-доповідач розглядала справу №704/1167/19 більше 6 місяців - з 19.06.2020 по 23.12.2020, чим порушила право на суд в розумні строки, закріплене п.1 ст. 6 ЄКПЛ, та ст. 342 КАС України, якою визначені такі строки. До складу колегії суддів також входили Берназюк Ян Олександрович та Желєзний Ігор Вікторович. Відповідно до ст. 342 КАС України касаційна скарга на рішення та постанови, визначені частиною першою статті 328 цього Кодексу, має бути розглянута протягом шістдесяти днів, а на ухвали, визначені частинами другою та третьою статті 328 цього Кодексу, - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.
Рішення по суті у даній справі також є неправосудним: за клопотанням особи, яка не має доходу, тобто у якої відсутня можливість ініціювати відкриття виконавчого провадження, було безпідставно відмовлено у застосуванні судового контролю щодо виконання рішення, чим згідно практики ЄСПЛ порушено п.1 ст. 6 Конвенції ("право на суд").
Європейский суд з прав людини у своєму пілотному Рішенні від 15.01.2010 р. по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (далі - Рішення) постановив, що в Україні має місце систематичне невиконання рішень національних судів, та що держава-відповідач повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.
На виконання даного Рішення ЄСПЛ, з метою усунення систематичного порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в якості запровадження такого ефективного засобу юридичного захисту у царині адміністративного судочинства законодавцем була суттєво доповнена раніше неефективна ст. 267 КАС України (ст. 382 в новій редакції КАСУ), яка стала передбачати відповідні санкції за невиконання судового рішення.
У п. 51 Рішення ЄСПЛ зазначає, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" ( 980_079 ) (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" ( 980_075 ) (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
У п. 54 ЄСПЛ вказується, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
З цих підстав вбачається, що контрольні повноваження суду повинні використовуватись у кожному випадку винесення постанови, якою відповідача - суб’єкта владних повноважень зобов’язано до вчинення певних дій на користь позивача - приватної особи.
Оскільки від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (п. 46 Рішення), єдиним ефективним засобом юридичного захисту права на виконання судового рішення, що гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції, є інститут судового контролю, передбачений ст. 382 КАС України.
Таким чином, Коваленко Н.В. допущено порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції в результаті її гіпотетичного припущення про добровільне виконання судового рішення відповідачем та пускання судового процесу напризволяще.
Опублікувати держслужбовця/посадовця/депутата на сайті
Увага! Приймаються тільки чиновники, задіяні в земельних питаннях на території Черкаської обл. Перед додаванням переконайтесь, що дана особа відсутня в базі. Після того, як надана Вами інформація з'явиться на сайті, Ви зможете повідомити про корупційні дії даної особи в розділі відгуків про неї. Якщо особа вже є в базі, то непотрібно відправляти цю форму - відгук з інформацією про зловживання Ви можете залишити вже зараз.
Відповідно до ст. 342 КАС України касаційна скарга на рішення та постанови, визначені частиною першою статті 328 цього Кодексу, має бути розглянута протягом шістдесяти днів, а на ухвали, визначені частинами другою та третьою статті 328 цього Кодексу, - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.
Рішення по суті у даній справі також є неправосудним: за клопотанням особи, яка не має доходу, тобто у якої відсутня можливість ініціювати відкриття виконавчого провадження, було безпідставно відмовлено у застосуванні судового контролю щодо виконання рішення, чим згідно практики ЄСПЛ порушено п.1 ст. 6 Конвенції ("право на суд").
Європейский суд з прав людини у своєму пілотному Рішенні від 15.01.2010 р. по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (далі - Рішення) постановив, що в Україні має місце систематичне невиконання рішень національних судів, та що держава-відповідач повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.
На виконання даного Рішення ЄСПЛ, з метою усунення систематичного порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), в якості запровадження такого ефективного засобу юридичного захисту у царині адміністративного судочинства законодавцем була суттєво доповнена раніше неефективна ст. 267 КАС України (ст. 382 в новій редакції КАСУ), яка стала передбачати відповідні санкції за невиконання судового рішення.
У п. 51 Рішення ЄСПЛ зазначає, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" ( 980_079 ) (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" ( 980_075 ) (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).
У п. 54 ЄСПЛ вказується, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), N 18966/02; рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі "Дубенко проти України" (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі "Козачек проти України" (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).
З цих підстав вбачається, що контрольні повноваження суду повинні використовуватись у кожному випадку винесення постанови, якою відповідача - суб’єкта владних повноважень зобов’язано до вчинення певних дій на користь позивача - приватної особи.
Оскільки від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (п. 46 Рішення), єдиним ефективним засобом юридичного захисту права на виконання судового рішення, що гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції, є інститут судового контролю, передбачений ст. 382 КАС України.Таким чином, Коваленко Н.В. допущено порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції в результаті її гіпотетичного припущення про добровільне виконання судового рішення відповідачем та пускання судового процесу напризволяще.